“Голе” око дивиться у “відчинений Всесвіт”?!

Не подумай, шановний читачу, що автор статті впав у маразм, придумавши їй таку назву. І “голе” око і “відчинений” Всесвіт надибав автор у книжках, які їхні видавці, вочевидь, називають науково-популярними. Короткий огляд літератури астрономічного змісту, в якій трапляються подібні речі, і подано нижче.

“Відчинений Всесвіт” звісно насправді “відкритий Всесвіт” (не буду пояснювати, що означає цей термін), а така помилка сталася внаслідок машинного перекладу з російської виразу “открытая Вселенная” і, безумовно, низької кваліфікації тих, хто працював над рукописом майбутньої книжки.

З “голим оком” ситуація схожа на описану вище. Тільки тут переклад робили з італійської. Можливо в італійців і існує такий вислів, але українською він має звучати як “неозброєне око”. Так говоримо тоді, коли астрономічні спостереження проводять без допомоги оптичних приладів. Можу погодитися з тими, хто скаже, що обидва вирази звучать дещо дивно, але друга є загальноприйнятим астрономічним терміном в українській мові й послуговуватись потрібно саме нею.

Зазначу, що “голе” око не єдиний ляп у книжці за авторством Л.Новеллі “Галілей та перша зоряна війна” (переклад з італійської, видавництво “К.І.С.”, 2005 р.). І хоча сказано, що Лука Новеллі “автор книжок про точні науки та природу, що їх перекладають у всьому світі...”, погодитись, наприклад, з його твердженням: “Сузір’я – скупчення зірок на небосхилі, що видаються близько розташованими одна від одної”, не можна. Це принципово неправильне, навіть вульгарне, визначення сузір’я (часто є й у інших авторів) свідчить про те, що людина, яка його наводить, як слід з астрономією не обізнана. З 1922 р. сузір’я – це ділянка (!) зоряного неба (точніше – небесної сфери) з чітко окресленими межами, з власною назвою і з усіма тими світилами, що є в її межах.

Ще зовсім недавно популярної астрономічної літератури сучасних українських авторів не існувало в природі, а тому й говорити було ні про що. Але ситуація змінюється – книжки ж бо починають з’являтись! А разом з ними й усвідомлення того, що на всіх поціновувачів астрономії може чекати справжня біда – вкрай низький науковий рівень цих книжок. Ось вам приклад.

Видавництво “Вітраж” започаткувало серію “Це цікаво” й видало в ній впродовж 2006 р. три книжки з астрономії. Прикро, що після ознайомлення з цими книжками не можна встановити ім’я їх автора чи авторів. Бо саме у цьому разі хочеться вигукнути відому фразу: “Автора”! Так, автора, щоб розпитати його, наприклад, про таке (далі буде, перепрошую, велика цитата): “...1. Кожна зірка починається як хмара газу (включаючи водень) і пилу, які називаються туманністю. Коли температура ядра туманності досягає 10 млн. градусів за Цельсієм, починається процес злиття, при якому ядра двох атомів дейтерію (важкий водень) з’єднуються, щоб сформувати ядро гелію. Деяка кількість матерії туманності в процесі злиття перетворюється в енергію.

2. Поступово туманність перестає стискатися. Коли туманність доходить до цього стабільного стану, утворюється зірка основної послідовності. Зірка продовжує обертатися, як і будь-який інший об'єкт у космосі. Зіркам може бути потрібно мільйони років, щоб стати стабільними, а ставши такими, вони можуть залишатися у цьому стані до 10 млрд. років. Наше Сонце — це зірка основної послідовності.

3. Коли можливі джерела термоядерних реакцій вичерпуються, активний водень перетворюється в «лінивий» гелій для формування вуглецю. Поступово процес злиття використає весь водень і гелій. Результатом цього стає ще одне підвищення температури, що примушує гази, які залишилися, розширятися. У цей час зірка називається червоним гігантом, і для процесу злиття вона починає використовувати вуглець.

4. Зірки масою, що дорівнює сонячній або в 1,4 більші, змінюються від червоних гігантів до наднових. Ці зірки в десятки разів яскравіші, ніж були до цього.

5. Після того як зірки стали червоними гігантами, вони дуже швидко втрачають енергію, яка залишилася. Ядро зірки стає більш щільним, а зовнішні гази, що залишилися, викидаються в космос. Зірка продовжує віддавати світло, стаючи білим карликом. У кінці свого циклу зірка стискається і стає чорним карликом, який не випромінює світла.”.

Вам вдалося з цього щось зрозуміти, пробираючись крізь “хащі калинової” мови?! Та не лише мови жаль – вона далека від української, але й дітей – їм т а к о ю мовою доводиться читати т а к е: “зірка починається як хмара газу” (зоря народжується з хмари газу та пилу), “температура ядра туманності” (про яке ядро йдеться?), “деяка кількість матерії” (деяка кількість речовини), “зірка основної послідовності” (зоря головної послідовності, адже, очевидно, йдеться про діаграму Герцшпрунга-Рессела) тощо.

Прикро, але в означених книжках багато й інших помилок. Після ознайомлення з такою літературою з’являється думка, а може краще, якби подібних книжок і не було. Клопоту було б менше, не довелось би згодом дітей, які мали необачнісь їх прочитати, перевчати правдивій астрономії.

З тезою автора “краще, якби подібних книжок і не було” можна сперечатись, але от чого не має бути за жодних обставин – навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України, в яких є такі фрази: “Сонце виділяє тепло і випромінює світло, доки не зайде за горизонт.”, “Сонячна “каша” вирує, кипить... Вона дуже гаряча: її температура становить 60 000 °С (насправді 6000 °С – Авт.), “Багато космонавтів з різних країн світу літали на космічних кораблях на Місяць.” тощо.

Останній приклад показовий. Можемо ж бо власними руками створювати проблеми, щоб потім їх долати! Свідомо не називаю автора і видавця, бо посібник, у якому, на жаль, так багато помилок, насправді дуже потрібний (але без помилок!) і в цілому хороший, от тільки дійсно “ложка дьогтю псує діжку меду”. А можна ж було показати рукопис астроному й не було б названих ляпів.

На завершення. Повільно зводиться на ноги нова українська література астрономічного змісту, що дуже позитивно. Разом з тим піднімається й навколоастрономічний літературний бур’ян. Задача усіх тих, хто вболіває за астрономічну обізнаність майбутнього українскького люду, не дозволити йому задушити справді наукові паростки!

І.Крячко